Частина 2.5
Атомно-промисловий
комплекс України
Сектор атомної енергетики, який включає 15 реакторів на 4 АЕС, урановидобувні та інші підприємства, що забезпечують надійну роботу атомної енергогенеруючої промисловості, є одним із найбільш розвинених серед Європейських країн та займає вкрай важливу роль у енергопостачанні України, забезпечуючи понад половину обсягів виробництва електроенергії та покриваючи більше половини усіх енергетичних потреб країни. Виробивши в 2016 році 81 183,5 млн кВт∙год електроенергії̈ із 154 817,4 млн кВт∙год загального обсягу виробництва електричної енергії електростанціями, демонструє важливість сектора для енергетичної безпеки країни. Проте нині невирішеним залишається стратегічне бачення його ролі у майбутньому енергозабезпеченні, від якого буде залежати й майбутнє інших галузей вітчизняної енергетики.

Терміни експлуатації атомних енергоблоків підходять до завершення, а відтак, нагальним є визначення напрямів розвитку ядерно-паливного циклу в короткостроковій та довгостроковій перспективі.

Основними питаннями, які, зокрема, потребують вирішення протягом найближчих років, є формування рішень щодо постачання ядерного палива, а також перспектива використання вітчизняної уранової сировини, перспективи будівництва нових енергоблоків, вирішення проблеми поводження з відпрацьованим ядерним паливом.
Прагматичний підхід при аналізі сучасного стану атомної енергетики в Україні чітко демонструє її ключове значення для енергетичної безпеки країни. Розуміння та повноцінне сприйняття цієї тези відповідними учасниками національного енергетичного середовища сприятиме виробленню ефективної політики щодо подальшого розвитку галузі в коротко- та довготерміновій перспективі.

У результаті аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС функціонування та розвиток сектора атомної енергогенерації в Україні супроводжується підвищеною соціально-політичною увагою, а також ускладнюється загальноекономічним становищем. Відсутність значної підтримки населення, що зумовлено історичною пам'яттю, певною мірою виступає перепоною до об'єктивного вирішення актуальних питань у галузі. Саме тому визначення стратегічних орієнтирів подальшого розвитку сектора вимагає перш за все неупередженого підходу, який ґрунтуватиметься на розумінні нинішньої ролі атомної сфери для енергетичної безпеки України, потенціалу розвитку, а відповідно – її ролі у майбутньому вітчизняного енергозабезпечення.
На території України працюють чотири атомні електростанції (далі – АЕС), які входять до складу державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та є його відокремленими підрозділами (далі – ВП): ВП «Запорізька АЕС» (6 енергоблоків потужністю 6 000 МВт кожен); ВП «Рівненська АЕС» (4 енергоблоки потужністю 2 880 МВт); ВП «Південноукраїнська АЕС» (3 енергоблоки потужністю 3 000 МВт); ВП «Хмельницька АЕС» (2 енергоблоки потужністю 2 000 МВт). Загалом, 15 нинішніх енергоблоків (крім двох реакторів ВВЕР-440, якими обладнана «Рівненська АЕС», решта 13 блоків – типу ВВЕР-1000) мають установлену потужність 13 835 МВт. Наявні потужності дозволили АЕС виробити в 2016 р. 81 183,5 млн кВт∙год електроенергії̈ (у 2016 р. загальний обсяг виробництва електричної енергії електростанціями склав 154 817,4 млн кВт∙год). За даними ДП НАЕК «Енергоатом», у 2016 р., незважаючи на те, що коефіцієнт використання встановленої потужності АЕС був дещо нижчим порівняно з 2014 р. – 72,9% та 2015 р. – 72,3%, і склав 66,6 %, це забезпечило покриття більше половини потреб в електроенергії. У загальному виробництві електроенергії в Україні частка атомної генерації за січень та лютий 2017 р. становила 53,3%, в 2016 р. вона була на рівні 52,4%, а в 2015 р. був найвищий рівень за останнє десятиліття, який становив 55,7%. У 2013 та 2014 рр. частка електроенергії від АЕС була дещо нижчою і перебувала на рівні 43,1% та 48,7% відповідно. Посилення позицій атомної генерації було зумовлене необхідністю заощадження вугілля для теплової генерації, щоб запобігти значному зростанню тарифу для населення та промисловості, а також зменшенню залежності від постачань імпортного газу з метою посилення національної енергетичної безпеки.
У результаті транспортної блокади окупованих територій Донбасу та зумовлених цим проблем постачання українських електростанцій антрацитовим вугіллям виник дефіцит електроенергії, який частково був покритий за рахунок нарощення обсягів атомної генерації. Для прикладу, за інформацією НАЕК "Енергоатом", за перший квартал 2017 р. АЕС забезпечили виробництво електроенергії в розмірі 23 837,8 млн кВт·год, що на 712,4 млн кВт·год більше запланованого показника. При цьому збільшився й коефіцієнт використання встановленої потужності, який у першому кварталі поточного року склав 79,6%. Таке збільшення потужності суттєво не вплинуло на стабільність роботи АЕС – у першому кварталі було лише одне порушення в роботі АЕС; тоді як за аналогічний період 2016 р. було 5 порушень. Взагалі слід зазначити, що, незважаючи на вищезазначені зміни в роботі АЕС, їхня стабільність залишається однією з найвищих у світі. У 2015 році показник незапланованих аварійних зупинок на АЕС був в 4,7 разу нижче світового. Тож слід наголосити на тому, що атомна генерація в кризові періоди для енергетичної безпеки України демонструє свою стабільність, ефективність та надійність.
Експлуатація АЕС
Проектний термін експлуатації українських АЕС складає 30 років. Після спливання цього терміну потрібно або проводити роботи зі зняття енергоблоків АЕС з експлуатації, або ж здійснювати продовження терміну їх експлуатації у понадпроектний період, тривалістю 10-15 років, що є цілком прийнятною світовою практикою.
Відповідно до «Комплексної програми робіт щодо продовження строку експлуатації чинних енергоблоків атомних електростанцій», затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. № 263-р, обрано шлях продовження безпечної експлуатації чинних енергоблоків АЕС із дотриманням необхідних вимог і норм ядерної та радіаційної безпеки. Але навіть у випадку продовження терміну експлуатації найновіших енергоблоків (№ 2 Хмельницької АЕС та № 4 Рівненської АЕС) на 20 років, до 2055 р. усі нині наявні енергоблоки українських АЕС відпрацюють свій термін експлуатації; таким чином, із загальної енергетичної системи буде виведено більше ніж половину базової генерації електроенергії. Відповідно необхідно буде прийняти рішення про заміщення енергогенераційних потужностей: шляхом будівництва нових блоків АЕС або ж за рахунок використання інших видів енергоресурсів та будівництва відповідних енергогенераційних об'єктів. Проте тривалість будівництва блоків АЕС складає близько 5 років, а з додатковим урахуванням тривалості дозвільних процедур та погоджувальних процесів стає зрозуміло – остаточне рішення щодо майбутнього вітчизняної атомної енергетики має бути прийнятим протягом найближчих 3-5 років.
До 2020 р. Україна повинна остаточно визначитися щодо подальшого розвитку атомного сектора. Наявна інфраструктура та людський потенціал повною мірою спроможні забезпечити як роботу нинішніх потужностей, так і їх розширення, а відтак рішення стосовно долі атомного сектора ризикує бути переведеним у площину політичних спекуляцій. За таких обставин ключовими є об'єктивність, професіоналізм та прагматичність: слід чітко розуміти, що стоїть за закриттям кожного енергоблоку АЕС та які наслідки це спричинить для енергетичного сектора загалом.
Нині добудова енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС є найбільш перспективним та пріоритетним проектом із нарощення генеруючих потужностей. Уряд та НАЕК «Енергоатом» проводять необхідну роботу щодо реалізації цих проектів. Будівельна готовність енергоблоку № 3 становить 75 %, а № 4 – 28 %. На енергоблоці № 4 потрібно буде проводити будівельні роботи майже з початку, а на № 3, відповідно до інформації ДП НАЕК «Енергоатом», протягом 2008-2013 рр. уже виконано близько 80% ремонтно-відновлювальних робіт. Проектна вартість добудови енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС складає 3,7 млрд євро.

У контексті європейської енергетичної інтеграції, для України перспективною є реалізація пілотного проекту «Енергетичний міст «Україна – Європейський Союз», який спрямований на синхронізацію української та європейської енергосистем. Цим проектом передбачено від'єднання блоку № 2 Хмельницької АЕС від Об'єднаної енергосистеми України та початок експорту електроенергії до європейських країн через ЛЕП 750 кВ до м. Жешув (Польща) або через підстанцію Західноукраїнська (Україна) до підстанції у м. Альбертирша (Угорщина). Виконання цього проекту не тільки зможе наблизити Україну до повноцінної інтеграції національної енергетичної системи з європейською, але й забезпечить фінансовими надходженнями від експортування електроенергії, які можуть бути використані для добудови блоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС.
Зняття з експлуатації атомних енергоблоків, які вже повністю відпрацювали свій ресурс, потребує відповідних фінансових затрат. За українським законодавством (відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки» від 24 червня 2004 р. № 1868-IV), ДП «НАЕК «Енергоатом» повинно здійснювати відповідні резервні накопичення шляхом відрахування коштів на спеціальний рахунок. За інформацією ДП «НАЕК «Енергоатом», станом на 1 січня 2017 р. фінансовий резерв поповнено на 2 740,298 млн гривень.
Ядерна безпека
Посилення ядерної безпеки відбувається в рамках Комплексної (зведеної) програми підвищення рівня безпеки АЕС, яка була затверджена відповідною постановою Кабінету Міністрів України № 1270 від 07.12.2011 на виконання рішення РНБОУ. Виконання необхідних заходів за цією програмою здійснюється за рахунок залученого кредиту ЄБРР та Євратом (600 млн євро), а також власних фінансових спроможностей ДП «НАЕК «Енергоатом». Виконання Програми відповідає зобов'язанням України щодо реалізації рекомендацій МАГАТЕ та ЄС у частині підвищення рівня безпеки АЕС, зокрема, у рамках Конвенції про ядерну безпеку.

Крім того, на виконання статті 342 Угоди про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншого, Україна зобов'язана виконати необхідні кроки з синхронізації законодавства з європейським для посилення ядерної та радіаційної безпеки.
Зокрема, Україні необхідно імплементувати такі директиви:
Директива 2006/117/Євратом

від 20 листопада 2006 р.
про нагляд та контроль за перевезенням радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива;
Директива 2013/59/Євратом

від 5 грудня 2013 р.,
що встановлює основні норми безпеки для захисту від небезпеки, яка виникає від іонізуючої радіації;
Директива 2014/87/Євратом

від 8 липня 2014 р.,
що встановлює для співтовариства основи з ядерної безпеки ядерних установок
Це дозволить запровадити в Україні найкращі європейські підходи та практики з безпечного використання ядерної енергії.

В Україні вже проводять активну діяльність у зазначених напрямах, зокрема, був підготовлений Проект Закону про внесення змін до деяких законів України у сфері використання ядерної енергії №4285 від 22.03.2016, в якому пропонують внесення змін до Законів України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії». Прийняття цього проекту Закону, як зазначено в пояснювальній записці, «сприятиме удосконаленню процедури видачі документів дозвільного характеру на здійснення діяльності у сфері використання ядерної енергії, що сприятиме підвищенню рівня ядерної та радіаційної безпеки, а також спростить умови ведення бізнесу (дерегуляція), пов'язаного із використанням ядерної енергії».
Ядерна захищенність
Сучасна безпекова ситуація в Україна та за її межами (підвищена терористична загроза), застосування гібридних методів ведення протиправної діяльності ставлять під загрозу захищеність ядерних установок. Випадок у Бельгії, де на одну зі станцій планували терористичну атаку, – яскраве тому підтвердження.

Україна наразі перевела систему фізичного захисту ядерних об'єктів у стан підвищеної готовності. Необхідно звернути додаткову увагу на нормативно-правовий складник цього питання. Внесені зміни до національної проектної загрози у зв'язку з сучасними викликами повинні бути доповненні необхідними оновленнями нинішньої нормативно-правової бази.

Подібній небезпеці необхідно протидіяти спільно з усією міжнародною спільнотою. Саме тому доцільним є посилення науково-технічного співробітництва, освітнього та практичного (наприклад, проведення спільних навчань) у сфері фізичного захисту з МАГАТЕ, Інтерполом, у рамках Глобального партнерства проти розповсюдження зброї і матеріалів масового знищення.

Забезпечення АЕС ядерним паливом
Ключовим складником надійності роботи АЕС є забезпеченість ядерним паливом. Реактори вітчизняних атомних електростанцій типу ВВЕР (водо-водяний енергетичний реактор), які були спроектовані ще за часів Радянського Союзу, працюють на шестигранних паливних збірках тепловиділяючих елементів (далі – ТВЕЛ), які наразі можуть постачати лише дві компанії – ВАТ «ТВЕЛ» (Російська Федерація) та «Westinghouse» (Японія, США). Вони і є основними постачальниками ядерного палива для українських АЕС. У 2016 р. до України було поставлено 12 партій "свіжого" ядерного палива виробництва ВАТ «ТВЕЛ» та 5 партій виробництва «Westinghouse». На початок 2017 р., за інформацією ДП «НАЕК «Енергоатом», на енергоблоках № 2 та № 3 Південноукраїнської АЕС, № 5 Запорізької АЕС розпочато використання палива виробництва «Westinghouse». Загалом, за останні декілька років залежність України від палива російського виробництва знизилась до близько 70 % у результаті того, що близько 30 % були заміщені паливом «Westinghouse». З погляду зміцнення енергетичної безпеки, така діяльність із диверсифікації постачання ядерного палива є позитивною, але ще недостатньо враховано сучасні політико-економічні відносини з Російською Федерацією. ДП «НАЕК «Енергоатом» планує збільшити частку палива виробництва «Westinghouse» до 40%.
Виробництво ТВЕЛ проходить 4 стадії: видобуток та переробка уранової руди, конверсія урану, збагачення урану та безпосереднє виготовлення ядерного палива. Із загальної вартості ядерного палива майже 50% витрачається на уран. У цьому контексті слід зазначити, що Україна має значні поклади уранових руд на своїй території. Основні потужності уранового виробництва зосереджені на ДП «Східний гірничозбагачувальний комбінат»

1 000 т

концентрату урану виробила Україна
в 2015 р. Україна
2 400 т

урану становлять потреби
українських АЕС на рік
117 700 т

урану становили розвідані запаси урану
в Україні, станом на 2013 р.
Із метою нарощення обсягів виробництва уранового концентрату ядерного палива, максимального забезпечення українських АЕС цим ресурсом та зниження кінцевої вартості самого палива, в Україні слід нарощувати виробничі видобувні потужності й геологорозвідувальні роботи з пошуку нових уранових покладів. Новокостянтинівське родовище є пріоритетним для подальшого збільшення виробництва урану. Станом на початок 2015 р. запаси урану в цьому родовищі оцінені в 92 900 т. Іншими перспективними родовищами для освоєння є Сафонівське (Миколаївська область) та Апрельське (Кіровоградська область).

Подальше майбутнє уранової промисловості було визначене Державною цільовою економічною програмою розвитку атомно-промислового комплексу на період до 2020 р., схваленою Кабінетом Міністрів України розпорядженням від 9 листопада 2016 р. № 943-р. Відповідно до цієї програми передбачається збільшення виробництва концентрату природного урану до 2020 р. до 2 480 т, що повністю дозволить покрити потреби ядерного палива для українських АЕС. Виконання необхідних заходів у рамках зазначеної програми потребуватиме фінансування в обсязі 9 118 млн грн. Програмою також визначено перспективи побудови заводу з виготовлення ТВЕЛ. У жовтні 2010 р. було підписано відповідну угоду між ВАТ «ТВЕЛ» і вітчизняним концерном «Ядерне паливо» про створення спільного підприємства з виробництва палива для АЕС на території України із використанням російських технологій. Проте у жовтні 2015 р. із політико-економічних та безпекових міркувань уряд відмовився продовжувати співробітництво з Росією за цим проектом.
Питання забезпеченості ядерним паливом буде актуальним як мінімум до 2055 р. (завершиться термін експлуатації наявних блоків АЕС), а відповідно в Україні повинні й надалі реалізовуватись заходи з диверсифікації постачань ядерного палива та паралельно створюватися передумови для розвитку власної інфраструктури з фабрикації палива на своїй території. І якщо питання фабрикації може бути перенесеним до остаточного рішення щодо перспективи розвитку галузі, то збільшення видобутку уранової руди повинно перейти в практичну площину вже в поточному році, що дозволить не тільки забезпечити власні потреби, а й дозволить Україні експортувати сировину.
Відтак, перспективнішим є зосередження зусиль на збільшенні видобутку урану, який, окрім використання для власних потреб, можна буде експортувати. Зважаючи на відсутність чіткого стратегічного бачення української влади щодо подальшого розвитку атомної енергетики та беручи до уваги зазначене вище, побудова заводу з фабрикації ядерного палива на цей момент не на часі. До 2020 р. дискусія щодо цього питання повинна перебувати більше в експертному середовищі для вироблення максимально виваженого рішення.
Поводження з відпрацьованим ядерним паливом
Поводження з відпрацьованим ядерним паливом (далі – ВЯП) має стратегічне значення для енергетичної безпеки України. Відповідно до вимог Об'єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та безпеку поводження з радіоактивними відходами від 5 вересня 1997 р., усі ядерні відходи та ВЯП належать країні, де їх використовували, і повинні зберігатися на цій території. Історично так склалось, що Україна вивозить щороку своє ВЯП на переробку до Російської Федерації, при цьому витрачаючи кожного року близько 200 млн доларів на оплату відповідних послуг. Але за контрактом з Росією, відповідно до зазначеної конвенції, після 2018 р. українське ВЯП та продукти його переробки повинні бути поверненими в Україну для подальшого зберігання.

Сьогодні в Україні відсутні необхідні технічні потужності для переробки та зберігання ВЯП. Немає також власної технології «сухої» системи зберігання ВЯП, яка є однією із найбільш розповсюджених у світі. Для вирішення цієї проблеми Законом України від 09.02.2012 № 4384-17 «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій», було прийнято рішення про побудову Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) на території зони відчуження, яка зазнала радіоактивного забруднення в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС. Побудова сховища остаточно не вирішить проблеми поводження з ВЯП в Україні, але забезпечить можливістю отримати необхідний час для розвитку не тільки політичного та стратегічного бачення подальшого вирішення питання, а й створення технологічних можливостей до їх реалізації.
Нагальним є вирішення питання поводження з відходами ядерного палива.
До 2020 р. центральне сховище відходів ядерного палива повинно бути повністю готовим до експлуатації. Паралельно необхідно визначитися з підходом до захоронення радіоактивних відходів. Побудова сховища стане не тільки вагомим кроком у зменшенні залежності від Російської Федерації, а також реально посилить енергетичну безпеку шляхом диверсифікації підходів до поводження з відпрацьованим ядерним паливом.

У 2004 р. було визначено виконавця робіт зі спорудження ЦСВЯП – міжнародна компанія Holtec Internatinal. За інформацією ДП НАЕК «Енергоатом», контракт із зазначеною компанією передбачає постачання устаткування для сухого зберігання ВЯП, транспортування, передачу Україні технології, що будуть застосовані при перевезенні ВЯП з АЕС. За інформацією ДП НАЕК «Енергоатом», перша черга проекту ЦСВЯП буде зданою в експлуатацію наприкінці 2018 р. За інформацією Державної інспекції ядерного регулювання України, ЦСВЯП призначене для зберігання протягом 100 років 12 010 ТВЕЛів із реакторів ВВЕР-1000 та 4 519 ТВЕЛів із реакторів ВВЕР-440. Вартість спорудження ЦСВЯП становить близько 350 млн дол. Holtec International (переможець тендера) поставить для ЦСВЯП 94 системи зберігання відпрацьованого ядерного палива; подальше виробництво цих систем зберігання відпрацьованого палива відбуватиметься в Україні.
Міжнародне співробітництво
Україна проводить активну міжнародну діяльність у галузі атомної енергетики, пов'язану з посиленням ядерної та радіаційної безпеки, а також ядерної захищеності, обміном науково-практичними досягненнями і посиленням енергетичної безпеки в частині диверсифікації ядерного палива та технологій. Вона є членом Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) та в повному обсязі впроваджує найкращі світові практики з ядерної і радіаційної безпеки, які акумулюються агентством.

Дипломати неодноразово інформували країни-члени агентства стосовно усіх загроз ядерній та радіаційній безпеці, а також захищеності національних АЕС, які супроводжуються військовою агресією Росії в донецькому регіоні. Крім того, серед представників міжнародної спільноти Україна просуває питання щодо відповідальності за ядерні об'єкти, які розташовані в Криму, шляхом внесення поправок до відповідних міжнародних конвенцій, зокрема до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок і Об'єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами.

Незважаючи на сучасну безпекову ситуацію в країні, агентство продовжує застосовувати гарантії до ядерного матеріалу та установок, які розташовані на території України в Автономній Республіці Крим відповідно до Угоди між Україною і МАГАТЕ про застосування гарантій у зв'язку з ДНЯЗ та Додатковим протоколом.

Україна бере активну участь у міжнародних ініціативах щодо посилення захищеності ядерних об'єктів, ядерних та радіоактивних матеріалів із метою недопущення протиправних дій щодо них. Таким чином, країна доєдналася до серії міжнародних Самітів з ядерної безпеки, а також використовує цю платформу для досягнення власних зовнішньополітичних цілей. На Саміті у Вашингтоні, який відбувся в 2016 р., українська сторона привернула увагу світової спільноти до забезпечення ефективного фізичного захисту ядерних матеріалів та об'єктів проти можливих диверсій під час збройного конфлікту, а також стосовно безпекових гарантій, які Україна отримала відповідно до Будапештського меморандуму.
Атомна енергетика є джерелом високотехнологічних наукових досліджень та забезпечує перебування України в "клубі" науково-передових країн світу. Поки остаточне рішення щодо подальшого майбутнього галузі в процесі вироблення, в Україні повинні тривати дослідження мирного атома, проводити науково-дослідницькі розробки у сфері ядерної та радіаційної безпеки, що забезпечить потенційно новими і передовими знаннями в цій галузі та може в перспективі сприяти визначенню щодо майбутнього галузі.
З 2015 р. Україна стала повноправним членом Західноєвропейської асоціації ядерних регуляторів (WENRA). Це дозволить Україні впроваджувати найвищі стандарти регулювання ядерної та радіаційної безпеки, а також доєднатися до загальноєвропейської дискусії щодо подальшого посилення зазначених вище стандартів.

Таким чином, очевидним є той факт, що Україна вдало використовує міжнародне співробітництво в сфері атомної енергетики не тільки з метою посилення власної ядерної та радіаційної безпеки й захищеності, а й для відстоювання національних інтересів у цілому, з використанням дипломатичних зусиль.
Made on
Tilda