Частина 2.4
Видобуток та постачання нафти та отримання нафтопродуктів
Залежність від поставок нафтопродуктів. На сьогодні забезпеченість України нафтопродуктами є вкрай уразливим боком енергетичної безпеки: потреби у них здебільшого покриваються за рахунок імпорту, на який припадає орієнтовно на 85 % сукупного споживання, а структура цих поставок є нерівномірною. Так, у 2016 р., за даними Державної фіскальної служби, було імпортовано понад 7,4 млн т нафтопродуктів загальною вартістю 3,267 млрд доларів: 80,3 % було імпортовано з Білорусі (Мозирський та Новополоцький НПЗ), 11,3 % з Литви (Мажейкяйський НПЗ), 3,9 % із Польщі (Полоцький НПЗ), 1,6 % із Росії (Орський та Новокуйбишевський НПЗ), 1,4 % з Румунії (Petrotel та Petrom НПЗ) та 1,6 % з інших країн, включаючи Угорщину та Грецію.

Фактично з часом рівень імпортної залежності від окремих постачальників нафтопродуктів в Україну лише загострювався. Для прикладу, у 2012 р. Україна імпортувала 7,6 млн тонн нафтопродуктів на суму 7,61 млрд доларів (із Білорусі було імпортовано 3,80 млн т на суму 3,73 млрд доларів, із Росії – 1,7 млн тонн на суму 1,63 млрд доларів). Дещо іншою була структура постачань раніше; наприклад, у 2009 р. було імпортовано 5,08 млн т на суму 2,69 млрд доларів (із Білорусі – 1,85 млн тонн на суму 975 млн доларів та з Росії 1,37 млн т на суму 611 млн доларів).

При цьому передумов для виникнення такої залежності від зовнішніх поставок проектів нафтопереробки в Україні на момент набуття незалежності не було, адже в країні існував потужний нафтопереробний комплекс. Сьогодні на території країни розміщені 6 НПЗ: Дрогобицький, Кременчуцький, Лисичанський, Надвірнянський, Одеський та Херсонський, а також потужний газопереробний завод – Шебелинський. Загальна потужність вуглеводневої переробки України складає 51,31 млн т на рік. Проте виробництво нафтопродуктів здійснюється лише на Кременчуцькому НПЗ (перебуває у власності ПАТ "Укрнафта", загальна виробнича потужність якого складає до 18,6 млн тонн переробки сирої нафти на рік) та Шебелинському ГПЗ (у власності державної компанії "Укргазвидобування", річною потужністю до 1 млн тонн сирої нафти). За інформацією Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, за 2016 р. обсяги переробки нафтової сировини на зазначених підприємствах та незначних потужностях наявних міні-НПЗ становили 497,2 тис. т. Протягом цього року було вироблено 156,3 тис. т бензину, 116,8 тис. т дизельного пального та 51,1 тис. т мазуту. При цьому, за даними Державної служби статистики України, обсяги споживання бензину в 2016 році склали 2 174,4 тис. тонн, дизпального – 4 634,3 тис. т, а мазуту – 728,5 тис. т.

Потенціал нафтовидобутку та нафтопереробки. Україна володіє значним ресурсним потенціалом нафтовидобутку. За інформацією Державної служби статистики України, станом на кінець 2016 р. запаси нафти сирої, включаючи газовий конденсат, становили до 102,2 млн тонн (без урахування наявних резервів на тимчасово окупованій території АР Крим та зони проведення АТО). При цьому обсяг видобутку нафти з газовим конденсатом в Україні за 2016 рік, відповідно до інформації Міністерства енергетики та вугільної промисловості, склав 2 236,6 тис. т, що на 9,14 % менше, ніж показник попереднього року – 2 461,7 тис. т. Тенденція падіння обсягів видобутку нафти спостерігалась і в попередні роки: щорічне скорочення в середньому складало до 10 %. Так, у 2014 р. видобуток нафти з газовим конденсатом становив 2 728,9 тис. т, що на 9,79% більше, ніж показник 2015 р., а в 2013 р. він був на рівні 3 050,9, що на 10,55 % більше, аніж у 2014 р., і на 26,69% більше порівняно з рівнем видобутку станом на сьогодні.

Таким чином, Україна за рахунок наявного ресурсного потенціалу може посилити власну енергетичну безпеку в частині нафтозабезпечення власних потреб: наявних запасів нафти й газоконденсату достатньо для покриття потреб протягом близько 90 років. При цьому у випадку значного нарощення видобутку (та належних обсягів інвестування у сектор) таких запасів достатньо навіть для експорту нафти та продуктів її переробки, адже очікувано, що важливість нафтопохідних видів пального у довготерміновій перспективі, внаслідок очікуваного стрімкого розвитку галузі електроавтомобілебудівництва, може різко скоротитися. Нині ж цей потенціал використовується вкрай неефективно, а Україна фактично продовжує підтримувати економіку інших країн, а не інвестувати у розвиток власного ринку нафтопродуктів.

Зазначені вище негативні тенденції та характеристики нафтовидобувного та переробного секторів зумовлені низкою важливих та критичних чинників. Виробничі потужності нафтовидобутку є зношеними, а запаси, які є в розробці, виснаженими, внаслідок чого лише 36 % нафти можна отримувати зі свердловин, а 64 % залишається в надрах. Наявна матеріально-технічна база НПЗ є фізично та морально застарілою (технології, які використовують на НПЗ, не дозволяють виробляти високоякісні бензини, які б відповідали сучасним стандартам), а у зв'язку з відсутністю належного фінансування, на НПЗ не проводять необхідну модернізацію, що призводить до зменшення їхньої продуктивності, а в результаті і до повного виведення з експлуатації. Крім цього, нафтопереробна галузь України має дуже низький рівень інвестиційної привабливості, оскільки є досить корумпованою та слабо врегульованою, а наявні фіскально-інституційні режими є несприятливими для розробки нових покладів та розвитку їх переробних можливостей. Висока конкуренція з боку білоруських та російських НПЗ за митних обмежень при імпорті нафтопродуктів, падіння власного видобутку нафти й інші наведені вище проблеми призвели до того, що на українському ринку слабка присутність нафтопродуктів вітчизняного виробництва та їх заміщення високою концентрацією імпортованих товарів, результатом чого є реальне послаблення енергетичної безпеки України.
Зміцнення енергетичної безпеки України через посилення нафтової незалежності. Виходячи з практики Європейського енергетичного співтовариства, з метою посилення власної енергетичної безпеки й убезпечення від короткотермінових перебоїв постачань енергоресурсів, країна повинна формувати стратегічний мінімальний запас нафти і нафтопродуктів. В умовах високої залежності України від імпортованих ресурсів створення такого резерву є пріоритетним. У 2009 р. Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію створення мінімальних запасів нафти і нафтопродуктів на період до 2020 року. Проте такі плани не були реалізованими: в Україні досі так і не створено відповідних резервів.

Станом на сьогодні, за інформацією Державного агентства резерву України, країна стала ініціатором впровадження вимог Директиви 2009/119/ЕС, яка зобов'язує держави-члени Європейського енергетичного співтовариства до створення мінімальних запасів сирої нафти та нафтопродуктів на випадок надзвичайних ситуацій. Нині вже розроблено відповідну концепцію, яка дозволить накопичити 580 тисяч т нафти, 460 тисяч т бензинів та 930 тис. т дизельного пального до кінця 2022 р. Цього запасу вистачить Україні для того, щоб покрити 90 днів чистого імпорту.
Система магістральних нафтопроводів. Україна має потужну систему магістральних нафтопроводів, загальною протяжністю 4 700 км, пропускною спроможністю на вході обсягом 114 млн тонн / рік, а на виході – 56,3 млн тонн рік. За інформацією оператора системи ПАТ "Укртранснафта", в 2016 р. нафтопроводами було транспортовано понад 15,22 млн т нафти. Транзит на 90 % був спрямований (тобто 13,82 млн тонн нафти) в Європейському напрямі до Словаччини, Чехії та Угорщини; для внутрішніх потреб України було доставлено інші 10 %, тобто 1,4 млн т нафти. Таким чином, можна стверджувати, що Україна, маючи значний транзитний потенціал, не використовує його повною мірою.

Із 2017 р. заплановано збільшити внутрішнє транспортування з 1,4 млн тонн нафти до 2,7 млн т нафти на рік за рахунок транспортування азербайджанської нафти сорту Azeri Light на Кременчуцький НПЗ. Відповідна угода була досягнута в 2016 р. між президентами України та Азербайджану.

Із погляду енергетичної безпеки, важливим є той факт, що через систему магістральних нафтопроводів України російська нафта транспортується до Європи. За інформацією НАК "Нафтогаз Україна", за останні 6 років рівень транспортування нафти через нашу систему нафтопроводів скоротився більш ніж удвічі – з близько 40 млн тонн до 17 млн т, включаючи і зниження транзиту нафти з близько 29 до 15 млн т. Причини такого кардинального зниження обсягів транспортування та транзиту полягають у внутрішньополітичних трансформаціях Російської Федерації, які стосувалися розвитку й використання власних трубопровідних потужностей та морських експортних терміналів, на заміну послугам країн-транзитерів. Окрім того, в сучасних безпекових умовах низка Європейських країн розпочала диверсифікацію постачань нафти та переорієнтацію на інші регіони, що в принципі і зумовило зниження залучення української системи магістральних нафтопроводів.

Made on
Tilda